Олена Заставна: «За культурою не обов’язково їхати до Києва або Львова»

SPxFBGuFYI8Спочатку ця рубрика замислювалася як розповіді про тих, хто придумав і подарував запорожцям книжкове свято «Запорізьку книжкову толоку» – літературний фестиваль і ярмарок водночас. Але навесні і влітку, між першою Толокою і наступною, що відбудеться в жовтні, стало зрозуміло, що «Обличчя Запорізької книжкової толоки» – поняття широке. У це коло можна і потрібно включити не тільки членів оргкомітету, але й самих містян і гостей міста. Адже всіх об’єднує головна ознака любов до читання.

На запитання Інги Естеркіної відповідає програмний директор Толоки Олена Заставна.

 Улюблені книжки вашого дитинства? Яка була першою, що вперше прочитали самостійно?

Книжок в моєму дитинстві було багато – моя родина завжди читала. Батьки купували книжки, обмінювались з друзями, колегами, обговорювали, хто й що цікавого прочитав. А я, мала, ніяк не могла второпати, що цікавого вони знаходять в тих «дорослих», товстих книжках без картинок? От у мене вони були тоненькі, яскраві з цікавими ілюстраціями (на щастя, радянське книговидавництво тішило асортиментом).

Читати мене навчила бабуся у віці трьох з половиною років. Пам’ятаю першу картонну книжечку-розкладушку, що я прочитала сама. Вже не пригадаю її назву, але досі перед очима бачу намальованого зайку в зимовому лісі із засніженими ялинками. З тих пір читання стало моїм захопленням. Потім було дуже багато усіляких різних казок народів світу, вони давали змогу доторкнутися до інших звичаїв, іншої культури – це були такі маленькі, незвичайні, казкові подорожі.

Одного разу мені подарували збірку закарпатських казок «Дерев’яне чудо», вона була написана не зовсім зрозумілою українською мовою (батьки мені пояснили, що це такий варіант мови), наприкінці книжечка містила маленький словничок незрозумілих слів. Це було дуже захопливе читання – спочатку я намагалася вникнути в зміст сама, потім користувалася словничком, щоб порівняти, чи вірно я все зрозуміла. Таким було перше знайомство зі словником. З тих пір в мене з’явилося окреме захоплення – копирсання в словниках, яке і зумовило мій майбутній фах.

Найяскравіше книжкове враження часу тінейджерства?

Підлітковий вік, мабуть, як і в більшості тінейджерів на закаті радянскої доби, супроводжувався читанням пригодницької та історичної літератури: Олександр Дюма, Рафаель Сабатіні, Теофіль Готьє, Джонатан Свіфт, Іван Єфремов і ще багато різних авторів, які змальовували неймовірні світи на сторінках своїх книжок. Але найбільшим відкриттям для мене став Володимир Малик та його «Таємний посол». Чотири книги були просто проковтнуті, і як тільки закрилася остання сторінка, я почала читати роман спочатку, вже зупиняючись та смакуючи описання. Ця тетралогія розповідала про долю українського козака, який протягом усіх книг подорожував по Україні і Туреччині. Дуже докладно автор змальовував звичаї та уклад Запорізької Січі і мою, ще не надто дорослу уяву, будоражило усвідомлення, що всі ці події могли відбуватися просто тими вулицями, де я ходила кожного дня.

Перше доросле книжкове враження?Avtory2015

Дуже важко пригадати перше доросле враження в силу того, що я вступила на факультет романо-германської філології, де вичитували курс зарубіжної літератури від античної до ХХ століття та паралельно російської та української літератур. Читати доводилося безперервно, тому з того сонму можу пригадати найсильніше враження. Це були новели Стефана Цвейга. Я ніколи не думала, що в короткій прозі можна так майстерно описати природу,  пригоду, ще й надати оповіді того тонкого драматизму, який притаманний (на мій погляд) лише Цвейгу – відчути найменші переливи характеру, описати цілу низку почуттів в одному повороті голови та погляді через плече. Цвейг неабиякий психолог, мені здається, що так влучно змалювати психологію жінки може лише жінка. «Амок», «Лист незнайомки», «Шахматна новела», «Закат одного серця», «Страх», «24 години з життя жінки» стали моїми улюбленими, до яких я повертаюся і перечитую протягом життя.

Найяскравіше враження останніх років? Зарубіжної літератури? Української літератури?

Мабуть, найяскравішим враженням зарубіжної літератури став роман Салмана Рушді «Стид». Це роман-сага, історія родини, роду, держави Пакістан, що колись була частиною Індії. Роман схожий на східну тканину, в малюнку якої переплелися політика, релігія, війна та казка-алегорія. Стид стає головним героєм роману. Стид і безстидство, як два кінця одної вісі, на яких обертається людське буття. Згідно з Рушді стид – це та межа, що дозволяє залишатися людиною. Але лише межа і дуже тонка.

В українській літературі неабияке враження на мене справили поезії Юрія Іздрика. Він бездоганно грає сенсами, інтерпретаціями, інтертекстами, це вже більше, ніж просте римування слів. Для самого Іздрика, хоч він і вважає свою поезію попсою, все ж дуже важливе звучання, те, як він добирає чергування голосних та приголосних, чергування ритму. Це поезія метро, вулиці, драйву, рефлексії та й просто життя. Поезія на кожний день. Недарма в самого автора є звичка писати щодня по віршу. На моє переконання, Іздрик знає, як дивитись на світ крізь слова.

Чому увійшли в команду Запорізької Книжкової толоки?IMG_1081

Ідея проведення Запорізької книжкової толоки стала своєрідним викликом для людей, що об’єдналися в Асамблею діячів культури Запоріжжя. Для людей, що декілька років намагалися довести, що культура може творитися не тільки за наказом міністерства культури або за розпорядженням місцевих рад. Виклик тому, що в нашому місті навіть книжкових магазинів обмаль. Тому що в очах усієї Україні, Запоріжжя – це лише робітниче поселення.

Сама ідея познайомити запоріжан з українськими виданнями, показати, що українська література існує, що за культурою не обов’язково їхати до Києва або Львова, була дуже спокусливою. І в той самий час – показати гостям з усієї України, що в Запоріжжі є люди, що хочуть читати українську книжку, що хочуть долучатися до культурних подій, що їх досить багато, і що Запоріжжя вартує уваги українських культурних ініціатив. Будучи співробітником бібліотеки, людиною, яка повсякчас пропагує читання, звісно, я не могла пройти повз такого задуму.

Підготувала Інга Естеркіна